Біографія
Лі Александр Макквін народився в Луішемі, Лондон, в сім'ї простих британців. Його батько працював таксистом, а мати викладала. У 16 років він кинув школу і знайшов роботу на Севіл-Роу, вулиці в лондонському районі Мейфер, відомій магазинами чоловічих костюмів. Спочатку він працював в ательє Anderson and Shephard, а потім перейшов в Gieves and Hawkes. Саме тут Александр зрозумів, що хоче присвятити своє життя створенню красивого одягу.
Вирішивши продовжувати кар'єру і вчиться новому Макквін влаштовується працювати театральним дизайнером. У цей час він створює свій фірмовий драматичний стиль одягу, який став візитівкою його більш пізньої творчості як самостійного дизайнера. Потім Макквін поїхав із Лондона на короткий час до Мілану, де працював помічником дизайнера у італійського модельєра Ромео Джильї.
Після повернення до Великої Британії Макквін вступив у Центральний коледж мистецтва і дизайну Сент-Мартіна, де отримав ступінь магістра в галузі дизайну одягу у 1992 році. Колекція, яку він створив як фінальний проєкт для отримання ступеня, була натхненна Джеком Різником і прославилася тим, що її цілком викупила відома лондонська стилістка Ізабелла Блоу.
Тема жорстокості та насильства пройшла через всю кар'єру Макквіна. Це проявлялось в різних формах. Його випускна колекція з коледжу Central Saint Martin's, наприклад, називалася «Джек-різник вистежує своїх жертв» (вивчаючи своє генеалогічне дерево, Александр дізнався, що його далека родичка володіла готелем, в якому серійний вбивця вчинив один зі злочинів). До кожної сукні колекції додавався пакетик з волосами (триб'ють вікторіанським повіям, які продавали свої локони на перуки).
Побачивши його випускну колекцію, Ізабелла була шокована. Твори Лі так її вразили, що вона купила всю колекцію за 50 000 фунтів стерлінгів у розстрочку по 100 фунтів на тиждень. З того часу Блоу була покровителькою Макквіна — саме вона порадила дизайнерові зробити його друге ім'я «Александр» основним.
Маючи трьох сестер, Макквін знав, як часто жінки можуть зазнавати насильства з боку чоловіків. Повний ентузіазму зробити жінок більш впевненими та вільними, він ніколи не намагався їх оберігати – він хотів, щоб вони самі захищалися: «У моїх роботах завжди є прихована, трохи зловісна сторона жіночої сексуальності. У дитинстві я бачив лише один образ жінки - вона вийшла заміж, переїхала в маленьке містечко, народила дітей, готує їм сніданок, обід та вечерю, а потім лягає спати, і так день у день. Я вважаю це неправильним. Я хочу викинути цей образ із голови».
Макквіну вдалося неможливе: підірвати консервативну на той момент англійську моду своєю похмурою, театральною та романтичною естетикою. Навряд чи епатаж та сенсація були самоціллю «нестерпного британця». Хуліганські витівки Александра Макквіна диктувалися насамперед щирим бажанням розповісти світові невідому нікому істину, очевидну лише йому самому. «У тому, що я роблю, є багато зловісного та особистого, у свою працю я завжди вкладаю частину себе — багато меланхолії, романтики, сумної романтики. Напевно, я дуже сумна людина», – розповідав сам дизайнер.
Професійне вигорання та самогубство близької подруги Ізабелли Блоу стали причинами важкої депресії Макквіна. Але найбільшим ударом долі для Александра стала втрата мами Джойс, яку він дуже любив. Якось вона запитала сина: «Чого ти боїшся найбільше?», — на що він відповів: «Боюсь померти раніше за тебе». Джойс Макквін померла 2 лютого 2010 року. 11 лютого 2010 року у свої 40 років, не зумівши пережити смерть найближчої людини, вразливий і емоційно виснажений Александр трагічно пішов із життя — дизайнера знайшли повішеним у своєму будинку. Так закінчилася епоха Лі Александра Макквіна. Але його творча спадщина знаходить відгук у серцях людей донині.